11 травня 1915 р. в м. Долині – народилась Оксана Йосипівна Грицей (Винник) в родині судового урядника Йосипа Винника.
Оксана Йосипівна Грицей – заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України, митець унікального жанру – художнього випалювання на дереві. Художниця-портретистка першою в українському образотворчому мистецтві почала застосовувати техніку випалювання електрописаком на дереві, а згодом удосконалила її. Водночас, поряд з випалюванням, використала техніку різьблення, інкрустацію бісером та латунними цвяшками. Свої малюнки обрамлювала геометричним орнаментом, застосовуючи заздалегідь підготовлені елементи.
Вперше помітив прагнення майбутньої художниці батько, і хоча волів би бачити свою доньку лікаркою, заохочує до малювання, купляючи їй олівці та фарби. Людина освічена та інтелігентна, Йосип Винник водночас привив своїй дочці любов до книжки, цікавість до пізнання світу, почуття патріотизму і любові до свого народу.
Біжать роки один за одним, та як тільки випадає нагода, Оксана Йосипівна кожну вільну хвилину приділяє улюбленій художній праці.
Мрія батька Оксани Йосипівни, хоч і частково, та все ж здійснилася, майбутня художниця закінчила медичні курси певний час працювала у лікарні медсестрою.
Через те, що підтримувала в молодості національно-визвольний рух, важко було домогтися визнання. За своє тернисте і важке життя їй випало на долю бути у вирі мистецького та політичного життя міста Львова, познайомитися з відомими митцями Павлом Ковжуном, (який дав юній Оксані перші професійні уроки рисунка, заохочував до подальшого навчання), Михайлом Осінчуком, Михайлом Морозом, членами краківського мистецького гуртка «Зарево» та ін. Свою долю поєднала з талановитим скульптором Михайлом Черешньовським. Згодом подружжя разом працювали на Долинщині, а саме в Болехові, де під вивіскою мистецької майстерні різьблення, проводили підпільну роботу ОУН серед молоді. Через деякий час переїхали на Лемківщину – батьківщину Михайла, народилась дочка Звенислава. Коли війна забрала чоловіка Михайла, повернулась після важких випробовувань до Долини. У післявоєнному періоді випробовування і тут не закінчилися. Багато працювала як художниця, щоб прогодувати сім’ю (хвора мама і дочка), почала у художній праці використовувати техніку випалювання.
Своє плече підтримки, допомоги і любові запропонував Юліан Грицей, з яким художниця Оксана у 1948 р. одружилася.
З початком 1950-х рр. Оксана Грицей починає серйозно займатися мистецькою працею, бере участь у художніх виставках, де були представлені її найкращі роботи – дерев’яні шкатулки, оформлені технікою випалювання, а її чоловік, високопрофесійний столяр – допомагає удосконалювати техніку випалювання (виготовляє перші столярні вироби (шкатулки, тарілки), які Оксана декорує технікою випалювання).
Згодом, на одній з республіканських виставок декоративно-прикладного мистецтва прийшло велике визнання великого таланту.
У липні 1970 р. – Оксана Грицей стала членом Національної спілки художників України, а в грудні 1980 р. – отримала почесне звання “Заслужений майстер народної творчості України”.
13 серпня 1988 р. серце талановитої художниці перестало битися, та справу
своєї матері продовжив син – Степан Грицей…
Роботи Оксани Грицей зберігаються в багатьох музеях України, Куби, Канади, США, Польщі, Індії, Німеччині і в приватних збірках України.
На честь мисткині Оксани Грицей названа вулиця міста Долини.
На будинку, де проживала та працювала відома майстриня народної творчості, відкрито меморіальну дошку, а в одній з його кімнат створено родинний музей Оксани Грицей. Тут зберігається приватна сімейна колекція творів Оксани Грицей, якою опікується родина художниці: малюнки, автопортрет, портрети в дереві видатних українок (Л. Українки, Н. Кобринської, М. Чурай). Особливу увагу привертає колекція шахів, виконаних по проекту художниці, а також дерев’яна тортівниця, оздоблена візерунками відомої майстрині.
Пам’ять про народного майстра Оксану Грицей, її наполегливу працю та любов до рідного краю у серцях долинян буде жити вічно.
Тетяна Гнатковська,
науковий співробітник музею «Бойківщина»
Ольга Стрілець
З глибин народних життєдайні соки
Ідуть щодня у розуми й серця.
Тут щире слово і видюче око,
Тут добре знають ціну манівцям.
А хто, скривившись,каже супротивне,
Той для життя ні дощик, ні роса.
Народне – це не значить примітивне,
Народне – досконалість і краса….
Так, не легкі твої стежки, Оксано –
Вони типові, подруго, для тих,
Серця яких прокинулися рано
Для творчих мук – не лаврів золотих.
Ось перший крок…
Як перша пісня.
Жінка…
Розумний щирий погляд, молода.
Велика мужня Леся Українка
З твого портрета в далеч погляда.
Вона з тобою піде по дорогах,
По бездоріжжю піде, по струмках,
В тяжку негоду, в радощах, тривогах
Тебе підтрима впевнена рука…
Підніме хвору доньку із постелі
І залікує біль великих втрат,
І скаже тепло: «Ти не у пустелі –
Між люди йди, бо там – сестра і брат.
Іди до них, крокуй із ними в ногу,
Повір, що щастя більшого нема:
І підеш ти, торуючи дорогу,
Тепер вже сильна мужністю й сама.
Народ – полотен і пісень окраса,
Він дасть заключний, головний урок.
А якщо стрінеш часом невігласа,
Не відступай без бою ні на крок».
